Лепкий Левко Сильвестрович

Лепкий Левко Сильвестрович
літературні псевдоніми: Леле, Оровець, Льоньо, Швунг, Зиз
(7 грудня 1888, с. Поручин — † 28 жовтня 1971, Трентон)

український поет, прозаїк, журналіст, редактор, композитор, художник.




Твори:
Після равту (1921)



Народився 7 грудня 1888 року в с. Поручині, нині Бережансь-кого району. Брат Богдана та Миколи Лепких. Закінчив гімназію в м. Бережанах, під час навчання був членом гімназійного гуртка «Молода Україна», співтворцем гумористичного тижневика «Поступ», займався в гуртку мандоліністів, почав компонувати музику до пісень. З 1909 року вчився на теологічному факультеті Львівського університету, згодом перевівся на правничий; пізніше студіював рисунок і малярство в Краківській Академії мистецтв. Під час навчання в містах Бережанах і Львові організовував театральні гуртки, виступав із ними та з хорами в селах і містечках. Студіюючи в м. Кракові, виїжджав із аматорськими гуртками з концертами та виставами в Австрію та Німеччину, гастролював по Буковині. Належав до організаторів Українських січових стрільців (УСС), у багатьох селах Бережанщини створив осередки товариства «Січ», допомагав організувати «Січ» у м. Бориславі на Львівщині. З 1915 року перебував на австрійсько-російському фронті як офіцер преси; з утворенням Української Галицької армії (УГА) в ранзі четаря командував сотнею кіннотників.
Л. Лепкий відомий як автор музики до пісні «Видиш (Чуєш), брате мій...» (1914) на слова брата Б. Лепкого та багатьох стрілецьких пісень, у т. ч. написаних на Тернопільщині: «Ой видно село», «Коби скорше з гір Карпатів», «Маєва нічка», «Колись, дівчино мила», «Група «Схід», «Ой поїхав стрілець», «Ішов відважний гайовий», «Фіалки сині», «Несися, мій смутку», «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Горобці», «Блоха», «Гей там, у Вільхівці» (слова та музика — спільно з Р. Купчинським), «Кладочка» (слова Б. Лепкого) та інших пісень. Його мелодії до різних пісень опрацьовували М. Колесса, М. Гайворонський, М. Леонтович, К. Стеценко, О. Кошиць, Б. Вахнянин, Д. Котко, С. Людкевич, А. Рудницький, В. Барвінський, Н. Нижанківський. Разом з І. Іванцем він запровадив стрілецьку шапку-мазепинку. У 1916 році підготував проект військового однострою, який потім запровадили в УГА. Був командиром кінноти УГА.
Після закінчення польсько-української війни Л. Лепкий співпра-цював у музичному видавництві «Сурма» у м. Львові, видавав і редагував сатирично-гумористичні журнали «Комар», «Будяк», «Жорна», «Зиз» (1925—1928), в останньому виступав як автор карикатур. Став співзасновником і редактором кооперативного видавництва «Червона Калина» та місячника «Літопис Червоної Калини», щорічних альманахів видавництва, де друкувалися і його твори. 1922 року у м. Львові (видавництво «Червона Калина») вийшов збірник стрілецьких пісень «Сурма» (упорядник Р. Купчинський), у якому, поряд із стрілецькими піснями М. Гайворонського, Р. Купчинського та іншими, є майже всі стрілецькі пісні Л. Лепкого. Цей збірник перевиданий у 1932 і 1990 роках. Л. Лепкий є автором віршів, оповідань, фейлетонів, літературно-критичних статей, статей з історії січового стрілецт-ва, мемуарів. У 1922 році видав свою сценічну картину для дітей про стрілецьке життя «Сон Івасика» з нотним додатком. Писав драматичні твори «Після равту», «Легенда про заснування Львова», «Різдвяний Вертеп». Заснував у м. Львові літературно-мистецький театр «Співомовки», для якого писав пісні, гумористично-сатиричні куплети, одноактівки; був режисером, виконував ролі у сценках, декламував вірші, вів конферанс. Організував ляльковий театр гумору та сатири «Вертеп наших днів» (1926), з яким гастролював містами та селами Галичини.
У 30-ті роки був членом правління Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка, одним із засновників Товариства охорони воєнних могил у м. Львові. Виконав багато графічних малюнків для хроніки бойових дій УСС. Став засновником, а впродовж 1931—1939 pоків — адміністративним директором санаторію в с. Черчому на Рогатинщині, куди приїжджало багато відомих релігійних, громадсько-політичних і літературно-мистецьких діячів Галичини.
У 1939 році разом із братом Богданом, який відпочивав у с. Черчому на віллі «Богданівка», евакуювався до м. Кракова, працював там заступником редактора газети «Краківські вісті», упорядкував збірник українського мелосу «140 пісень з нотами: народний співаник». У 1944 році емігрував до Німеччини, а звідти в 1949 році — до США, де допомагав відновити видання «Червоної Калини» у м. Нью-Йорку й став його редактором, проводив організаційну роботу серед ветеранів УСС, зокрема в Союзі Українського січового стрілецтва. Продовжував публікувати літературні твори, статті, спогади в різних часописах української еміграції. У 1955 році заснував українську оселю «Черче» неподалік від м. Трентона (США), залишив цінну епістолярну спадщину.
Помер Л. Лепкий 28 жовтня 1971 року в м. Трентоні, похова-ний на цвинтарі в м. Бавнд-Бруку (США).